Після жеребкування плей-офф французька преса з обережністю, а часом без прихованої самовпевненості, почала говорити про щасливий жереб і майже вирішене питання поїздки на чемпіонат світу. Тут було все: як відверта недооцінка суперників, так і “тверді, стовідсоткові” аргументи у вигляді списку особистих зустрічей та постійних невдач України в матчах цього раунду. Слова Дешама про непростого суперника сприймалися стандартними та обов’язковими компліментами.
Гра на Олімпійському змусила французів змінити тон своїх висловлювань. Насправді необхідно було задуматися набагато раніше – історія виступів збірної Франції містить яскравий приклад того, чим може закінчитися самовпевненість та пихатість. Цей випадок згадували, але стаття в “Екіп” була більше схожою на рекламу-рецензією присвяченого події документального фільму, ніж застереженням можливих проблем. Мова іде про поєдинок двадцятирічної давнини, який французи називають ледь не найбільшим жахом в історії триколірних…
На відбір до чемпіонату світу 1994 року французьку команду готував новий тренер – Жерар Ульє. Раніше в збірній він обіймав посаду помічника Платіні. Після невиходу на Євро-88 та ЧС-90, Мішель зумів повернути збірну на великий футбольний форум, він створив команду, в якій бачили перспективу. Проте у вирішальний момент Платіні намудрував із тактикою і просто провалився. У ФФФ проаналізували все і вирішили зробити зміни.
Жерар Ульє добре знав команду із середини, бачив слабкі місця в її грі. Ульє одразу почав змінювати стиль гри на більш атакуючий та агресивніший.
Розпочавши відбір із поразки 0:2 в Софії, надалі французи виграли шість матчів та один зіграли внічию. Перед двома останніми поєдинками триколірні з тринадцятьма очками посідали перше місце в групі. На один пункт відставали шведи і на три – болгари. В той час за перемогу нараховували два очка, що в цій ситуації давало значно менше шансів суперникам французів. Доля путівки була в руках Франції.
Оптимізму додавав календар: гра із аутсайдером Ізраїлем і остання зустріч із болгарами, безпосередніми конкурентами. Обидва матчі в Парижі.
В той час як вся Франція готувалася святкувати поїздку на інший континент, ізраїльтяни вийшли і обіграли триколірних… Події того вечора досі не можуть нормально пояснити – десять останніх хвилин перевернули ситуацію з ніг на голову і відправили в штати збірну Швеції. Французи не просто загубили перемогу, а програли з рахунком 2:3. Ніхто нічого не зрозумів і навіть не спробував зробити висновків – результат сприйняли за непорозуміння і списали на розслабленість, мовляв, з Болгарією це не повториться.
Вирішальний момент настав у холодний вечір 17 листопада 1993 року. Деякі джерела, оповідаючи про той матч, згадують значну перевагу болгар і гру французів на нічию чи навіть на відбій. Звичайно, якщо брати підґрунтям вислови Стоічкова, можна і не таке написати. Насправді події розвивалися інакше.
Перший тайм пройшов за незначної переваги французів. Вони виглядали цікавіше і гостріше свого суперника, їхні дії були більш продуманими. Під час цієї сорокап’ятихвилинки команди встигли обмінятися голами. Після поновлення гри, більшість тайму французи намагалися забити другий м’яч супернику. Лише в останні п'ятнадцять хвилин вони обступили власні ворота і майже не атакували Болгарію. За ці хвилини болгари так і не зуміли створити бодай щось по справжньому небезпечне. Поєдинок ішов до необхідної французам нічиєї, аж раптом випадковість розвернула все на 360 градусів. Саме це надало поєдинку знаменитого драматизму.
Французи заробили штрафний на правому фланзі атаки. Короткий розіграш і м’яч в Жінола. До кінця тайму залишається 15-20 секунд. Давід не захотів тягнути час, а вирішив загострити епізод подачею на Кантона. М’яч перелетів Еріка. Далі болгари швидко, спокійно і без перешкод перемістили кулю в центр поля, звідти без перешкод прослідувало закидання на Костадінова. Еміл пробіг 15-25 метрів, зробив два дотики і третім поховав надії триколірних. Захисника французів він навіть не помітив.
Спочатку був шок, який поступово перетворився на бурю. Найбільше проїхалися по Ульє: він отримав за одноманітну тактику (м’яч закидали форвардам, а ті нехай придумують щось), за те що не використав і не розкрив увесь потенціал гравців, йому пригадали невпевнену гру на останніх хвилинах. В свою чергу Ульє того вечора та протягом наступних років звинувачував Жінола. Крім цього гравця він не бачив жодного винуватця. В тренера Давід був “вбивцею мрій” та “злочинцем”. Жерар довго не міг заспокоїтися. В двохтисячних Жінола спробував через суд змусити його мовчати, але правосуддя не знайшло нічого кримінального в діях тренера.
Через мізерну кількість доданого часу свою порцію критики отримав рефері. Все виглядало так: болгари відсвяткували гол, гра поновилася, але вже через 15 секунд арбітр дав фінальний свисток. Не забули “відзначити” автора переможного м’яча: як виявилося, в Еміла були проблеми із документами і він не повинен був грати в цьому поєдинку, адже не міг потрапити на територію Франції! Команда діставалася на гру літаком, а Костадінов обхідними шляхами на авто.
Перераховані моменти лише наслідки поразки, а не її причина. Вона глибше і криється у легковажному ставленні до суперників. Французи стали жертвою своїх успіхів: збірна впевнено грала у відборі, в її складі були представники одних з найсильніших європейських клубів – ПСЖ та Олімпіка. На той момент марсельський клуб був переможцем ЛЧ. Не варто забувати про тогочасні проблеми у французькому футболі: своєї межі досягнув скандал з договірними матчами Олімпіка, жорстке протистояння грандів негативно позначилося на атмосфері в національній команді, Ульє не мав потрібного впливу та авторитету для окремих гравців (фігурує прізвище Жінола).
Згадуючи про тогочасні події, “Екіп” намагався знайти подібність: прирівнював Жінола зі скандальним Еврою, корупційний скандал із податковим питанням. Журналісти наголошував на безпосередній участі Дешама: Дідьє знає все із середини, тому разом із збірною не повинен повторити помилок минулого. На щастя окрім притягнутих за вуха порівнянь, є інші збіги – триколірні не вчаться і продовжують наступати на ті ж граблі.
Андрій Поліщук, спеціально для Football.ua